Інформація про Європейський Союз

Європейський Союз являє собою інтеграційне угрупування двадцяти семи європейських країн (Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Ірландія, Португалія, Греція, Австрія, Фінляндія, Швеція, з 1 травня 2004 року - Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словаччина, Кіпр, Польща, Угорщина, Мальта, з 1 січня 2007 року - Румунія, Болгарія), які прагнуть до економічної та політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.

Історично коріння ЄС сягає Другої світової війни. Ідея європейської інтеграції мала на меті попередити убивчі війни та їхні руйнівні наслідки. Вперше вона була запропонована міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом у промові 9 травня 1950 року. Він закликав до об'єднання вугільної та сталеливарної промисловості країн для створення «міцного фундаменту європейської федерації».

Його пропозиція включала заснування наднаціонального європейського органу, який би здійснював управління видобутком вугілля та виробництвом сталі, адже саме ці галузі на той час були основою військової влади. Країни, які він закликав до об'єднання, майже зруйнували одна одну у жорстокому конфлікті, який залишив по собі глибоке почуття фізичного та морального спустошення.

Ця пропозиція, відома як «декларація Шумана», вважається початком створення об'єднання, відомого сьогодні як Європейський Союз.

Наступним кроком стало створення ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) у 1951 році (Паризька угода), яке почало функціонувати з 1952 р. Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958 року.

Ним передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної політики. У 1967 році відбулося злиття цих трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське співтовариство.

З 1973 року набула чинності угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціації вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується процес створення Європейської Валютної Системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ. Введення ЕКЮ мало зменшити коливання валютних курсів, витіснити з міжнародних розрахунків долар США, стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС.

1985 року було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз ("Європа без кордонів"), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. У 1992 році була підписана угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП).

Цього ж року прийнято Маастрихтську угоду, суть якої характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС - усунення діючих обмежень вільного руху капіталу в Португалії та Греції.

1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції й, за рішенням держав і урядів країн-членів, стало називатись Європейським Союзом.

1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних із обміном національних валют, було впроваджено єдину європейську валюту - євро. Сьогодні ЄС - це сімейство демократичних європейських країн, об'єднаних ідеями миру і економічного процвітання.

Кількість населення, яке входить до ЄС, налічує 500 млн. осіб із 27 країн Європи. Для того, щоб стати членом ЄС, країна повинна мати стійкий демократичний лад, який гарантує верховенство законів, забезпечує права людини і захист національних меншин. Крім того, вона повинна бути країною із розвинутою ринковою економікою. Сам Союз надає фінансову і консультаційну підтримку країнам-претендентам на вступ до організації.

Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі

Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе:

І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії);

ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);

ІІІ) здатність узяти на себе зобов'язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії).

Політичні критерії

Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Статтею 6 Договору про Європейський Союз закріплено, що "Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права".

Країни, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права у своїх конституціях, але й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції країн-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу слова і свободу совісті. Вони встановлюють демократичні інститути та незалежні органи правосуддя, органи конституційної юрисдикції, що створює умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.

З метою оцінки виконання країнами-кандидатами умов членства Європейська Комісія (ЄК) у кожному своєму Висновку виходить за межі формального опису політичних інститутів і відносин між ними. На основі ряду детальних критеріїв вона оцінює, чи має демократія реальний характер. При цьому перевіряється, як захищаються конституційні права і свободи, зокрема, свобода слова в процесі діяльності політичних партій, неурядових організацій і засобів масової інформації.

Економічні критерії

Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки полягають "у наявності як дієвої ринкової економіки, так і здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС".

Наявність дієвої ринкової економіки характеризується наступними елементами:

• рівновага між попитом і пропозицією як результат вільної взаємодії ринкових сил;

• лібералізація цін і торгівлі;

• відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього;

• наявність достатньої правової бази, включаючи регулювання права власності, виконання законів і контрактів;

• досягнення макроекономічної стабільності, включаючи цінову рівновагу, стабільність державного фінансування та платіжного балансу;

• суспільний консенсус щодо найважливіших питань економічної політики;

• достатня розвиненість фінансового сектору для спрямування збережень на інвестування виробництва.

Критерій здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС передбачає:

• наявність дієвої ринкової економіки з достатнім рівнем макроекономічної стабільності, що дає змогу суб'єктам ринку приймати рішення в атмосфері стабільності й передбачуваності;

• достатня кількість людських і матеріальних ресурсів, включаючи інфраструктуру (енергопостачання, телекомунікації, транспорт і ін.), рівень освіти і дослідницької діяльності;

• ступінь впливу урядової політики і законодавства на конкуренцію шляхом проведення торговельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги;

• рівень і темпи інтеграції держави в ЄС перед його розширенням;

• достатня частка малих фірм у структурі економіки, оскільки малі фірми отримують вигоду від спрощеного доступу на ринок.

Інші критерії

Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати мають бути здатними взяти на себе зобов'язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.

Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС.

Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз (ЕВС).

Однак слід розрізняти участь у валютному союзі, обов'язковому для усіх членів ЄС, і прийняття євро як єдиної валюти. Від нових членів не вимагається прийняття євро як єдиної валюти, навіть якщо вони беруть участь у ЕВС. Участь у ньому сприятиме розвитку країн-кандидатів, прийняттю у перспективі євро як єдиної валюти для усіх членів ЄС.

Виконання державами-кандидатами Копенгагенських критеріїв

Згідно з рішенням Європейської Ради у Люксембурзі в 1997 р., ЄК було запропоновано подавати щорічні звіти про досягнутий прогрес країн-кандидатів у процесі приєднання з відповідними висновками. У них Комісія аналізує відповідність реформ, що проводяться у країнах-кандидатах з 1997 р., Копенгагенським критеріям. При цьому ЄК бере до уваги лише вжиті заходи, а не ті, що готуються. Це є універсальним методом, який дає можливість на основі об'єктивного підходу порівняти й оцінити реальний прогрес країн на шляху вступу до ЄС.

Оцінка реального прогресу проводиться на підставі різних джерел інформації:

• інформації, наданої країнами-кандидатами з метою внесення коректив до Висновків Комісії;

• інформації, отриманої під час зустрічей у рамках Європейських угод і перевірки адаптації законодавства;

• звітів Європейського парламенту, оцінках держав-членів, роботі міжнародних організацій, зокрема Ради Європи і ОБСЄ, міжнародних фінансових інститутів і неурядових організацій.

Таким чином, перед країнами-кандидатами стоять досить складні завдання, швидкість вирішення яких залежить від ефективності засобів їх розв'язання. Центральні органи ЄС не тільки контролюють процес досягнення відповідності критеріям вступу, але й намагаються розробляти ефективні програми для цих цілей. Підготовлені на основі згаданого аналізу висновки щодо поданих країнами-кандидатами заяв на членство в ЄС відображають їх прогрес у досягненні відповідності Копенгагенським критеріям.

Мета:                         

Створення економічного союзу з найвищим рівнем інтеграції економік держав (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці, а також спільна валюта) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства.